Заботливый, внимательный
И самый нежный Друг,
Всегда доброжелательный,
Не терпящий разлук.
Он понимает все во мне,
Меня таким принял,
Чтоб не погибнуть мне в огне,
Ему ведь нужен я!
Он ждет общения со мной
Уже с начала дня,
Лишь луч забрезжит золотой,
Он слышать рад меня.
Мой Друг – мой щит, броня моя
От лютых стрел врага,
Он хочет, чтоб я доверял
Ему во всем всегда,
Как верит Сам Господь в меня,
Хоть я могу упасть –
Он сразу же готов поднять
И дальше направлять.
И с Ним не страшны пики гор –
Когда я вдруг сорвусь,
В Его глазах не злой укор,
А лишь поддержки грусть.
И за ошибки не упрек
Бросается из уст,
А лишь еще один урок
Учу с Ним наизусть.
Мне удивительно порой –
Ужель Ему всерьез
Так интересно быть со мной,
Ведь Это – Сам Христос!
А я всего лишь прах земной,
Мне страшно рядом с Ним,
Но восторгается с хвалой
Душа лишь Им Одним.
Хочу еще Его узнать,
И Он открыт всегда,
Насколько я смогу понять.
И эта красота
Вдруг станет сразу для меня
Доступна и проста,
И Без нее вся жизнь моя
Ничтожна и пуста.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
